Батуринская цитадель

Батуринська фортеця

 В 1625 році осадчим і розпорядником Лівобережних маєтностей польського магната Олександра Пясочинського, Матвієм Стахурським було закладено Батуринську фортецю. Не одне десятиліття йшло будівництво потужної фортеці. При цьому викорифстовувалися як традиційні, так нові способи побудови. Фортеця була дерев’яною – це неодмінна ознака міста у місцевості, де не було інших будівельних матеріалів. Новітніми інженерними досягненнями стали бастіонні укріплення. Якщо раніше вежі розташовувалися безпосередньо на стінах, то тепер їх винесли наперед. Це дозволяло вести вогонь уздовж захисних мурів.

Під час археологічних досліджень укріплень Цитаделі, що проводились тут протягом 1996 – 2006 рр., було виявлено рештки ровів та валу, що хронологічно повторюють періоди забудови Батурина. Основу тіла валу складали 3-4 лінії взаємно ув’язаних дубових зрубів, так званих “клітей”, що мали розмір від 2,4 х 2,4 м до 2,8 х 3 м. При цьому 3 зовнішні ряди клітей були засипані ґрунтом, а 4-їй внутрішній ряд, використовувався для зберігання припасів чи перебування сторожі, про що свідчать глинобитні печі, що опалювали ці приміщення.

  

25 липня 1687 року на березі річки Коломак, лівої притоки Ворскли, відбулася козацька Рада. Гетьманом обрали Івана Степановича Мазепу. За його гетьманування Батурин залишається столицею Української держави. Він є резиденцією українського гетьмана, займає окреме місце і є одночасно торгівельним, військово-політичним, церковним та культурним центром. За 21 рік свого гетьманування І. Мазепа перетворив Батурин на столицю європейського зразка.

  Розбудовуючи гетьманську столицю, а разом і всю Україну, Іван Степанович прагне до волі. Весь час свого гетьманування мріяв позбутися принизливого, рабського статусу. Його невгамовна енергія, волелюбство, кликали до дій, він згуртовував навколо себе людей таких же поглядів. І коли вихор Північної війни (1700-1721 р.р.) почав вкривати своїм чорним крилом українські землі, Мазепа приймає рішення скористатись ситуацією на користь України. Він заключає угоду зі шведським королем Карлом ХІІ, який виступав гарантом незалежності України. В кінці жовтня 1708 року І. Мазепа разом з однодумцями та частиною козацького війська вирушає з Батурина на зустріч із шведським королем у район Новгород-Сіверська. Довідавшись про перехід гетьмана на бік шведів, Петро І віддає наказ О. Меншикову будь-що захопити стратегічно важливий об’єкт – Батурин. Та І. Мазепа не залишив свою столицю напризволяще. Наказним гетьманом він призначив одного з найвідданіших старшин полковника Дмитра Чечеля. За безпеку міста відповідала частина Батуринської сотні на чолі з сотником Дмитром Нестеренком та начальником артилерії Фрідріхом Кенігсеком.

31 жовтня московське військо, в кількості 14-ти драгунських полків підійшло до мурів Батурина. Спочатку О. Меншиков вдається до переговорів, та, отримавши відмову захисників, штурмує місто. Війська ж Мазепині, що стояли залогою в місті, боронили місто та його укріплення зі взірцевою хоробрістю і відвагою. Приступи відбивали кілька разів від міських валів, рови міських укріплень наповнювалися трупами забитих з обох сторін, але битва ще тривала повсюди довкола міста. Врешті ніч і темрява розвели войовників, і росіяни, зазнавши значних втрат, відступили від міста, перейшли Сейм, щоб розбити табір для ночівлі. В цей час у таборі О. Меншикова з’являється посланець від наказного Прилуцького полковника І. Носа, завзятого прибічника московського царя. Посланець показує російським військам таємну підземну вилазку до міста. Рано-вранці 2 листопада 1708 року російське військо, пробравшись таємним ходом, вдарило одночасно ззовні та зсередини оборонних укріплень. Протягом двох годин переважаючі війська О. Меншикова завершили навальний наступ.

О. Меншиков вирішив сповна проявити свій набутий хист ката і з насолодою поглумився над усіма, хто не виявив поваги до його особи. Захоплений кривавим видовищем, діями своїх підлеглих, він звелів нашвидкуруч збудувати шибеницю і принести з палацу портрет І. Мазепи, який “повісили… посеред города Батурина…” Далі “Меншиков звелів прив’язати до дощок трупи начальних козацьких людей і пустити по річці Сейм, щоб вони подали звістку іншим про загибель Батурина”, – про це писав шведський історик Фріксель. Задовольнивши свої низькі інстинкти, втішившись стратами та муками переможених, Меншиков віддав місто на грабіж. Так столиця української держави, місто європейського зразка за жахливу листопадову ніч перетворилася на згарище та суцільне кладовище. В батуринській різні загинуло понад 14 тисяч людей різного віку і статі. 

10 квітня 2004 р. на території Цитаделі, в пам’ять про тисячі загиблих батуринців, встановлено одинадцятиметровий хрест із темного граніту. На тлі кам’яного хреста – бронзове розп’яття – символ розіп’ятого і воскреслого Батурина, розіп’ятої і воскреслої України. Автор пам’ятника – відомий український скульптор, лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка Анатолій Гайдамака.