суббота, 17 декабря 2011 г.

Про фэнтези

Оченно люблю фэнтези почитать, оторваться от реальности. Хотя конечно это шаг в детство, но как по мне так можно там все время одной ногой стоять и при этом хорошо и комфортно себя чувствовать.
Прочитала вот очередную историю про попадальца в другой мир, магию, эльфов и вампиров, где действующие лица подростки. Книжка понравилась, все на позитиве и с юморком, автор молодец. Это книга первая из серии, я уже прочитала всю серию, продолжение не подвело.

среда, 14 декабря 2011 г.

Белый мишка

   Пришел белый медвежонок, принес хорошее настроение, ощущение зимы и Нового года, т.к. больше ему взяться неоткуда на улице жара (сегодня говорят было+10) и снега нет.
   Продолжаем медвежью тематику. Где-то в интернете, уж и не помню где, увидела медведя такого умильного, а я ж большая хочуха, я тоже хочу, вот и белый медвежонок захотелся.
   Сижу дома, болею, настроение печальное, а хомяк не дремлет, начинает грызть. Ну думаю, нужно начинать потворствовать своему хомяку и немедля шить если хочется. Раз-два, выкройку нарисовала и вперед. А когда сшила и мордочку вышила, с таким удовольствием вязала ему шапочку и шарфик. Получила от этого мишки массу удовольствия, он как-то сразу такой как я и ожидала получился. 

P.S. По просьбам трудящихся добавляю еще фоточек этого красавчика)))



Обложка "Мишка на санках"



Рассекая снежные сугробы мчится на санках медведь... Я когда увидела эту схемку, была ею просто очарована и сразу захотела ее вышить. Но вышить же мало, нужно же и оформить. Начала я думать куда ее присобачу, и придумала! У меня есть книга формата А4 в твердой обложке, я в нее всякие рецепты по вязанию записываю и как-то сразу так пошла ассоциация зима-шарфики-рукавички-нитки-шерсть-вязание, все мысля сформировалась. Нужно срочно хватать нитки-иголки и вперед. Вот и получилась обложечка на мою книгу по вязанию, основа все то же домотканое полотно, что и в Вишнях я использовала (маленький кусочек остался уже :'-(  есть закладочка в сердечки. Вообщем, пошла она родимая, зимняя тема...

Святой Николай




   Наконец-то я закончила и оформила икону святого Николая чудотворца. Вышивала ее очень долго, почти год и должна была закончить еще в июле. Икона предназначается моей маме в подарок, точнее она должна была дариться летом на пятидесятилетие, но к моему стыду не была закончена. Но сейчас, в канун праздника Святого Николая икона освящена во Владимирском соборе и готова к торжественному дарению, чему я несказанно рада. 
   Вышивка - набор "Чарiвна мить", мне понравился, доступная и удобная схема, нитки сразу в органайзере, не путаются, есть метализированные нити и бисер, ниток хватило и еще много осталось. Так что если кто интересуется, милости прошу. 
  Буду вышивать еще и именно иконы, это отдельная категория вышивки, результат и ощущения от него совершенно иные, чем просто от картинок и маленьких дизайнов, в иконах кроется какая-то особая красота.

среда, 16 ноября 2011 г.

Косметичка "Лошадки"


Недавно меня посетила мысль, что мне в жизни очччень не хватает большой такой косметички. Косметички то есть, но вот вся косметика не влезает. И тут я перебираю свои ткани, вижу этих лошадок, и понимаю, что это карма, потому что совсем недавно скачала в интернете схему для вышивки похожей лошадки. К тому же какая девочка, даже если ей 30 лет, не любит розовый цвет? Вообщем, смотрите сами какая у меня теперь есть косметичка :)))







Обложка "Вишни"

Я уже давно отвыкла смотреть фильмы и просто сидеть, не могу вот так просто сложить лапы внимательно смотреть фильм, скучно и руки чешутся. Вот смотреть и попутно еще чего нибудь делать, это даааа, это мой вариант. Вообщем, пока смотрела фильм, вышила такие маленькие вишенки, даже не знаю для чего, видимо просто сказывается недостаток ярких цветов в организме. Ну вышила, и дальше что? Носилась с ними носилась, почти как курица с яйцом и наконец высидела мысль, что очень мне в этой жизни не хватает обложечки на кулинарный блокнот, ну и пошло-поехало... Спасибо Танюше и ее МК 
Ткань настоящее домотканое полотно, дада из настоящей конопли, раритет каких мало. От бабушки досталось. Кружево новое, но выглядит как старое, за что и понравилось. Внутри  обложка сатиновая белая с зелеными цветочками, так как сам блокнот в зеленой обложке, хотелось чем-то поддержать.
Закладка его родная, для ее оформления я просто вырезала 2 маленьких сердечка и склеила их между собой клеем ПВА. Теперь там тоже сердечко маленькое болтается.
Ну и напоследок, обратная сторона. Вырезанное для дырки сердце было очень симпатичным и стало жалко его выбрасывать, поэтому я его на обратную сторону пришила. У меня такое чувство, что там какой-то надписи не хватает, но пока что какой и как ее сделать, я не придумала, поэтому оставляю так.
P.S. Пополнена коллекция этими ангелочками из нижеупомянутого Батурина. Очень нравятся, насмотреться не магу, поэтому при первой же возможности они были приглашены участвовать в фотосессии.


воскресенье, 13 ноября 2011 г.

Батуринская цитадель









Батуринська фортеця
 В 1625 році осадчим і розпорядником Лівобережних маєтностей польського магната Олександра Пясочинського, Матвієм Стахурським було закладено Батуринську фортецю. Не одне десятиліття йшло будівництво потужної фортеці. При цьому викорифстовувалися як традиційні, так нові способи побудови. Фортеця була дерев’яною – це неодмінна ознака міста у місцевості, де не було інших будівельних матеріалів. Новітніми інженерними досягненнями стали бастіонні укріплення. Якщо раніше вежі розташовувалися безпосередньо на стінах, то тепер їх винесли наперед. Це дозволяло вести вогонь уздовж захисних мурів.



Під час археологічних досліджень укріплень Цитаделі, що проводились тут протягом 1996 – 2006 рр., було виявлено рештки ровів та валу, що хронологічно повторюють періоди забудови Батурина. Основу тіла валу складали 3-4 лінії взаємно ув’язаних дубових зрубів, так званих “клітей”, що мали розмір від 2,4 х 2,4 м до 2,8 х 3 м. При цьому 3 зовнішні ряди клітей були засипані ґрунтом, а 4-їй внутрішній ряд, використовувався для зберігання припасів чи перебування сторожі, про що свідчать глинобитні печі, що опалювали ці приміщення.













  
25 липня 1687 року на березі річки Коломак, лівої притоки Ворскли, відбулася козацька Рада. Гетьманом обрали Івана Степановича Мазепу. За його гетьманування Батурин залишається столицею Української держави. Він є резиденцією українського гетьмана, займає окреме місце і є одночасно торгівельним, військово-політичним, церковним та культурним центром. За 21 рік свого гетьманування І. Мазепа перетворив Батурин на столицю європейського зразка.






  Розбудовуючи гетьманську столицю, а разом і всю Україну, Іван Степанович прагне до волі. Весь час свого гетьманування мріяв позбутися принизливого, рабського статусу. Його невгамовна енергія, волелюбство, кликали до дій, він згуртовував навколо себе людей таких же поглядів. І коли вихор Північної війни (1700-1721 р.р.) почав вкривати своїм чорним крилом українські землі, Мазепа приймає рішення скористатись ситуацією на користь України. Він заключає угоду зі шведським королем Карлом ХІІ, який виступав гарантом незалежності України. В кінці жовтня 1708 року І. Мазепа разом з однодумцями та частиною козацького війська вирушає з Батурина на зустріч із шведським королем у район Новгород-Сіверська. Довідавшись про перехід гетьмана на бік шведів, Петро І віддає наказ О. Меншикову будь-що захопити стратегічно важливий об’єкт – Батурин. Та І. Мазепа не залишив свою столицю напризволяще. Наказним гетьманом він призначив одного з найвідданіших старшин полковника Дмитра Чечеля. За безпеку міста відповідала частина Батуринської сотні на чолі з сотником Дмитром Нестеренком та начальником артилерії Фрідріхом Кенігсеком.
31 жовтня московське військо, в кількості 14-ти драгунських полків підійшло до мурів Батурина. Спочатку О. Меншиков вдається до переговорів, та, отримавши відмову захисників, штурмує місто. Війська ж Мазепині, що стояли залогою в місті, боронили місто та його укріплення зі взірцевою хоробрістю і відвагою. Приступи відбивали кілька разів від міських валів, рови міських укріплень наповнювалися трупами забитих з обох сторін, але битва ще тривала повсюди довкола міста. Врешті ніч і темрява розвели войовників, і росіяни, зазнавши значних втрат, відступили від міста, перейшли Сейм, щоб розбити табір для ночівлі. В цей час у таборі О. Меншикова з’являється посланець від наказного Прилуцького полковника І. Носа, завзятого прибічника московського царя. Посланець показує російським військам таємну підземну вилазку до міста. Рано-вранці 2 листопада 1708 року російське військо, пробравшись таємним ходом, вдарило одночасно ззовні та зсередини оборонних укріплень. Протягом двох годин переважаючі війська О. Меншикова завершили навальний наступ.



О. Меншиков вирішив сповна проявити свій набутий хист ката і з насолодою поглумився над усіма, хто не виявив поваги до його особи. Захоплений кривавим видовищем, діями своїх підлеглих, він звелів нашвидкуруч збудувати шибеницю і принести з палацу портрет І. Мазепи, який “повісили… посеред города Батурина…” Далі “Меншиков звелів прив’язати до дощок трупи начальних козацьких людей і пустити по річці Сейм, щоб вони подали звістку іншим про загибель Батурина”, – про це писав шведський історик Фріксель. Задовольнивши свої низькі інстинкти, втішившись стратами та муками переможених, Меншиков віддав місто на грабіж. Так столиця української держави, місто європейського зразка за жахливу листопадову ніч перетворилася на згарище та суцільне кладовище. В батуринській різні загинуло понад 14 тисяч людей різного віку і статі. 





10 квітня 2004 р. на території Цитаделі, в пам’ять про тисячі загиблих батуринців, встановлено одинадцятиметровий хрест із темного граніту. На тлі кам’яного хреста – бронзове розп’яття – символ розіп’ятого і воскреслого Батурина, розіп’ятої і воскреслої України. Автор пам’ятника – відомий український скульптор, лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка Анатолій Гайдамака.

Батурин-Дом Кочубея









Будинок Генерального суду Гетманщини, відоміший як будинок Кочубея
  
Починаючи з 1669 року, Батурин майже півстоліття був столицею Лівобережної України і офіційною резиденцією гетьманів. Тут розташовувалися вищі державні установи того часу, проживали представники козацької старшини, які, не жаліючи сил і засобів, розстроювали Батурин.



  
Серед  яскравих пам'ятників архітектури гетьманської столиці – будинок Генерального суду Гетманщини, відоміший як будинок Кочубея. Це єдина споруда, що уціліла і збереглася після Батуринськой трагедії  1708 року.  Сьогодні в ньому розташувався Батуринський краєзнавчий музей, в якому зібрано більше 15 тис. експонатів і предметів музейного значення, більшість з яких знайдена в результаті  12-річної роботи Чернігово-сіверської археологічної експедиції.








Можливо, вберегло будинок Кочубея від спалювання те, що там проживала сім'я страченого Мазепою колишнього Генерального судді Василя Кочубея (1640-1708). Гетьман Іван Мазепа був кумом Василя Кочубея, з ним Мазепа ділився планами відділення Козацкой України від Росії, використовуючи протистояння Карла ХII і Петра I. Як відомо, Мотря Кочубей — дочка Василя Кочубея і хрещенниця Івана Мазепи — стала коханкою гетьмана. Можливо через це, Генеральний суддя і козацький полковник Іскра написали Петру I донос на гетьмана, але Петро I повірив Мазепиним завіренням у відданості і видав донощиків Кочубея і Іскру Мазепі. Незабаром вони були засуджені та прилюдно страчені. Тіла їх були видані родичам і поховані в Києво-печерській лаврі.




Трагічною була історія кохання між Мотрею Кочубей та Iваном Мазепою. Вона молода 16 річна дівчина, а Мазепі на той час вже виповнилось 65 років, до того ж Мотря його хрещениця, звичайно ні за яких обставин між ними нiчого не могло бути. Тому він писав їй листи пронизані ніжністю і любов'ю . За історичними  відомостями після страти Мазепи, Мотря втратила розум  і подальша її  доля не відома.



Батурин-Дворец Кирилла Разумовского




Батурин-гетьманська столиця лівобережної України

Про походження назви Батурин захищають дисертації. За однією з версій Батурин – це той, що належить Баторію. Адже саме тут розташовувалась південно-східна посполитська оборонна фортеця, заснована за наказом польського короля Стефана Баторія.
В словнику Даля є таке слово батура - це означає башта, фортеця, містечко, а ще – впертий, неслухняний. Доволі влучно з огляду на подальшу історію міста. У перший рік визвольної війни 1648-1654 рр. Батурин було відбито в поляків і утворено Батуринську сотню, яка увійшла до складу Чернігівського, а з 1649 року – Ніжинського полку. В 1654 році Батурин отримав Магдебурзьке право. На міжнародну арену зірка Батурина сходить з підписанням тут Батуринських статей в 1663 році. Цей україно-російський договір передбачав зокрема вимогу утримувати коштом місцевого населення російське військо в Україні, повертати до Росії втікачів і вивозити горілку й тютюн в російські міста, аби не порушувати державної монополії. З 1669 по 1708 рік Батурин можна сказати столиця України. Тут розміщувалась резиденція гетьманів Лівобережжя – Дем’яна Многогрішного, Івана Самойловича та Івана Мазепи, через якого місто і погоріло.
За правління Івана Мазепи Батурин досяг найбільшого розквіту. Місто мало понад 20 тис. населення, 40 церков та 2 монастирі. Батуринська фортеця займала площу майже 20 га, мала потужний оборонний вал, і частокіл. Батуринський замок був тоді одним з найбільших в Україні. Напевне.
Фаворит Петра Першого гетьман Мазепа десь в 1708 році прозріває і пише ось таке: Я мав від приятелів таємне застереження, та й сам ясно бачу, що ворог хоче нас — гетьмана, усю старшину, полковників і усе військове начальство — прибрати до рук у свою тиранську неволю, викорінити ім’я запорізьке і звернути усіх у драгуни і солдати, а весь український народ піддати вічному рабству. Я дізнався про це і зрозумів, що московська потенція вступила до нас не заради того, щоб нас захистити від шведів, а щоб вогнем, пограбуваннями і вбивством винищувати нас. І от, за згодою всієї старшини, ми зважилися віддатися в протекцію шведського короля в надії, що він оборонить нас від московського тиранського ярма і поверне нам права нашої вільності. Після зради Мазепи мстивий Петро наказує Олександру Меншикову знищити гетьманську столицю. Добре укріплена фортеця Батурина з належним запасом провізії і боєприпасів могла витримати і багатомісячну облогу. Проте як завжди в українській історії знайшлися добрі люди, котрі повідали з якого боку слід підійти. Другого листопада московське військо, скориставшись підземним ходом, вступило в місто…

Очевидці розповідали, що повноводний Сейм почервонів від крові замучених городян, по хвилях плили плоти із шибеницями, на яких розгойдувалися трупи страчених. Над гетьманською столицею палахкотала заграва величезного пожарища. Розправляючись із гетьманською столицею, російські карателі не щадили навіть немовлят. Росіяни, що збожеволіли від власної жорстокості, рубали голови, колесували, вішали. Дітей відбирали в матерів і під голосний регіт підкидали нагору, підставляючи під крихітні тільця багнети рушниць. Нещасних жінок насилували, а потім по-звірячому убивали. Батурин був перетворений у руїни, над якими кружляли ворони так бродили зграї собак, що збожеволіли від людської крові.

             Палац Кирила Разумовського

  
З 1760 р. Батурин став власністю останнього українського гетьмана графа Кирила Разумовського.  Йому Батурин передала у власність Катерина II, ніби як в компенсацію за скасування гетьманства.


 Тут Розумовський починає в 1799 році будову палацу, який було завершено в 1803 році. Того ж, 1803 року Розумовський помер й був похований в Батурині, у Воскресенській церкві.



Для нього за проектом "Батька російського класицизму" Чарльза Камерона був відбудований прекрасний палац. Сьогодні палац Разумовського в Батурині – це частина національного історико-культурного заповідника “Гетьманська столиця”.   




Палац налічує 55 кімнат, мебльованих в кращих традиціях тих часів. Значну частину нинішньої картинної колекції Батурин отримав в дарунок від Львівської галереї.










 Є в палаці і каплиця з дерев'яним іконостасом XVIII століття, тут зберігається і частина мощів Святої Варвари з Володимирського собору в Києві.




У Батурині можна побачити і найстаршу в Європі дерев'яну книжкову шафу 1837 років з філософськими написами з боків: “Хто святий лист в серці заховає, той собі в піднебінні корону готує”. У Кирила Разумовського була багаточисельна бібліотека, яка налічувала більше двох тисяч томів. Для її обслуговування він навіть виписав з Франції бібліотекаря-розпорядника. 





 Граф мріяв передати свою літературну спадщину Руссо, але їх зустріч так і не відбулася, і згодом бібліотеку було розпатрано, збереглися лише нотні збірки. А Разумовський був дійсно поціновувачем хорошої музики, дружив з Моцартом і Бетховеном. Останній присвятив графу три своїх квартети.

  
Екскурсоводи розповідають, що Разумовський ніколи не забував про своє козацьке походження. У палаці навіть є так звана “батьківська кімната”, де зберігається кобеняк (верхній одяг) пастуха і сопілку. Розповідають, що ці дві речі граф завжди носив з собою.

 А ось діти Кирила вже звиклися жити на широку ногу. Якось його улюблений син Андрій приніс величезні рахунки за пошиття одягу і Разумовський-старший сказав: “У мене не було стільки одягу за все життя на ту суму, яку ти витратив за рік. З таким розмахом можна дійти до банкруцтва”. На що син відповів: “Батько, між нами велика різниця: ти був сином простого козака і пастуха, а я – син ясновельможного графа”.




Після смерті батька Андрій живе у Відні, в палаці залишається управитель. Саме він, за однією з версій, підпалив палац, щоб приховати сліди своїх крадіжок. Занепад тривав більше століття. Сьогодні двері палацу Кирила Разумовського знову відкриті длявсіх бажаючих, він радує відвідувачів новим фасадом і відбудованими флігелями, акуратними доріжками, красивим садовим ландшафтом і надзвичайними історіями і легендами про його колишніх мешканців.